ТРОХИ ІСТОРІЇ

 

ЗАРОДЖЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Назва дисципліни походить від грецьких слів – “отос” – вухо, “ринос” – ніс, “ларингес” – гортань. Спеціальність оториноларингологія з’явилась в ХХ сторіччі як з’єднання двох зовсім різних спеціальностей: отології та ларингології. Отологи  ведуть свій початок від середини ХІХ сторіччя від Тойнбі, Уайльда та Політцера. У ларингологів є більш чітка дата народження спеціальності – вересень 1854 року, коли співак Мануель Гарсія першим оглянув людську гортань за допомогою дзеркала (причому оглянув свою власну). По мірі того, як ларингологи прокладали свій шлях вище по дихальним шляхам через гортань, а отологи заглиблювались в слухову трубу, дві дисципліни зустрілись в органі, що їх об’єднав – носі. Так народилась спеціальність оториноларингологія.

         Однак, ще задовго до народження спеціальності люди цікавились будовою, функціями та захворювання вуха, горла і носа. 28 вушних недругів, їх симптоми та лікування були описані ще ІХ-ІІІ століттях до нашої ери. Проблемами захворювань вуха, носа і горла займались Гіппократ, Цельс, Авіценна, Леонардо да Вінчі.

 

           КУРЙОЗИ І ПОМИЛКИ

           В історії розвитку отоларингології не обійшлось і без курйозів та помилок.

Найбільш цікавою помилкою був постулат про те, що вухо служить в якості жіночого органу розмноження. Виникнення цієї уяви пов’язане з вірою в те, що зачаття Діви Марії здійснилось входженням Святого Духу в її вухо через дихання.

Подібні легенди існували в міфах Монголії, Індії, Персії. Цілком ймовірно, практика обрізання вух у злодіїв в середньовіччі походить від переконання, що ця процедура зробить їх безплідними.

Подібна ідея базувалась на переконанні Гіппократу в тому, що сім’я виробляється в голові, та по завушним венам спускається в зону геніталій.

Пліній вважав вухо місцем розташуванням пам’яті. А Нурій вважав, що місце розташування богині-месниці Немезиди розташовується за правим вухом.

СВЯТІ ПОКРОВИТЕЛІ

Отоларингологія має і своїх святих покровителів. Історія свідчить про багато смертей від важких носових кровотеч (епістаксису). Деякі хворі шукали захисту у святого Фіакру, покровителя епістаксису. Святий Блез в католицькій релігії є покровителем горла, зоба та коклюшу. Цей християнський лікар був канонізований після того, як видалив риб’ячу кістку з горла пацієнта. 3 лютого римська католицька церква святкує день святого Блеза.

 

---

АНГІНА ПІСЛЯ ВИДАЛЕННЯ ГЛАНД – ЧИ ЦЕ МОЖЛИВО?

Ангіна - це гостре інфекційне захворювання, яке вражає переважно мигдалики глотки. Слід зазначити, що у нас в глотці є потужна система захисту, яка не дозволяє інфекції потрапляти у внутрішнє середовище організму. В носо- та ротоглотці людини у вигляді кільця розташовані шість мигдаликів: піднебінні, глотковий, язиковий та  трубні. Захворювання будь-якого з мигдаликів називається ангіною або гострим тонзилітом. Проте, найчастіше вражаються функціонально найбільш активні піднебінні мигдалики. Тому якщо лікар виставляє діагноз «ангіна», йдеться про захворювання піднебінних мигдаликів.

Чи може захворіти на ангіну людина, у якої видалені гланди? Так, може, адже у людини видалені тільки два мигдалика із шести. Ангіни іншої локалізації зустрічаються набагато рідше і, як правило, у людей із видаленими гландами.

Друге місце за частотою після враження піднебінних мигдаликів займає гостре запалення глоткового мигдалика, інакше – аденоїдит. Характерними для захворювання є підвищення температури тіла, утруднення носового дихання, гнійні виділення в носоглотці. Хворіють переважно діти. Ангіна трубних мигдаликів ізольовано майже не зустрічається, зазвичай поєднується із враженням глоткового мигдалика. На перший план виступають зниження слуху та болі у вухах.

Ангіна язикового мигдалика – важке захворювання, яке потребує госпіталізації хворого у лікарню і негайного лікування з огляду на можливість розвитку ускладнень.

Окрім того, лімфоїдна тканина розсіяна по задній стінці глотки у вигляді невеликих скупчень – фолікулів. Останні збільшуються та зазнають ознак хронічного запалення у випадку видалення піднебінних мигдаликів, оскільки вони виконують функцію останніх, першими реагують на проникнення інфекції. Таке захворювання називається хронічний гіпетрофічний фарингіт. Проявляється болями в горлі, які підсилюються при ковтанні, особливо при «пустому» ковткові. Якщо запальних змін зазнає лімфоїдна тканина, розташована на бічних стінках глотки (бокових валиків), таке захворювання називається ангіна бокових валиків.

Якщо хронічний гіпертрофічний фарингіт розвивається у пацієнта після виконаної тонзилектомії (видалення піднебінних мигдаликів) таке захворювання інакше називається «синдром горла після тонзилектомії», оскільки функцію втрачених мигдаликів беруть на себе лімфо гранули задньої стінки глотки.

Виникає логічне запитання: навіщо видаляти піднебінні мигдалики, якщо і після операції будуть турбувати болі в горлі та може розвиватися ангіна інших мигдаликів? Річ у тім, що піднебінні мигдалики видаляють не тому, що у людини болить горло, а тому що мигдалики є джерелом постійної інфекції та загрожують розвитку важких інвалідізуючих захворювань (ревматизму, гломерулонефриту, поліартриту).

Окрім того, іноді під час виконання операції лікарю не вдається видалити весь мигдалик, в ділянці нижнього полюсу залишаються залишки лімфоїдної тканини, які можуть зазнавати запалення. Тоді і після видалення гланд у такого пацієнта може розвинутися ангіна. Звичайно, це ситуація рідка, і, якщо ангіни залишків піднебінних мигдаликів будуть повторюватися, пацієнта чекає ще одне оперативне втручання.